«Доки духи й померлі приходять до нас сюди,нас не стримає жоден Спаситель і жоден Аллах» (С. Жадан)

 

Дев’ять оповідань, що складають «Безодню», можна вважати розмовою з читачем. Під час читання постає перед очима співрозмовник, що ховає за веселістю лють та біль; чується його рівний голос,  доки він, гріючи руки до кружки з маккофе, переплавлює цей біль у гнів, творить із нього силу. Ця книга — логічний розвиток раніше виданої поетичної збірки автора «+++». З «Трьох плюсів» взятий вірш, що виступає нульовим оповіданням книги, оскільки глибоко інтегрований у сутність подальшого тексту.

Не вийде назвати «Безодню» лише терапевтичною книгою або лише художнім переосмисленням, не вийде обмежити одним жанром. Книга, яка починається подібно до ветеранського щоденника, нарощує елементи містики з кожним оповіданням, але разом з тим зростає деталізація описів реальності. Навіть в останньому оповіданні, перенасиченому алюзіями на всесвіт «Warhammer 40000», діалоги максимально реалістичні, що і складає особливість «Безодні». Її реалістичності, кінематографічного відтворювання, голосу оповідача, що бачив усе, а тому не переживає, як сприймуться його слова — цього не вдається заглушити нічим. Перед цією реалістичністю блякне усе привнесене; перед силою втрати, що підводить на ноги ветерана зі знищеним хребтом, тихішають вибухи. Якщо на перших оповіданнях стовідсоткова передача розмов з обсценною лексикою та військовий гумор іноді збивають з думки, то під час подальшого читання усвідомлюєш: про це не вдасться говорити ніяк інакше.

Крім того, описувані в книзі події не зосереджуються на війні, що триває тепер, але оцінюють її вплив на суспільство в подальшому — це і проблема ПТСР, практично повністю ігнорована суспільством, і нові «втрачені»  покоління тих, хто виростає під час війни. Обрана Сордом стратегія побудови внутрішньої структури «Безодні» дозволяє осмислення впливу війни на суспільство в цілому та людину в ньому, охоплюючи одночасно різні часи, різні виміри та різні жанри.

Оповідання різні за силою, проте їхній порядок дозволяє краще відчути задум, прихований у кожному з них, а також дає часу видихнути після особливо сильних творів. Автор не ставить за мету виклик співчуття чи розуміння, не збирається епатувати чи здивувати; він лише систематично викладає історії — і навіть за ширмою фантастичних елементів проглядаються реальні події.

Важливо усвідомлювати необхідність наголошення на болючому факті — у нашій країні триває війна. Це не просто про події, які близькі до нас або можуть відбутися з нами — це вже відбувається з кожним із нас. Для Влада Сорда  все описуване — пережите та відчуте, складене з реальних подій та болісних втрат, а тому ця книга — послання, адресоване абсолютно до кожного. Книга про війну, яка робить цю війну зрозумілою для тих, хто вважає себе не дотичним до неї. Разом з тим — книга болюча, незручна та неприємна для багатьох. У ній немає героїзації своїх, немає умовного поділу на біле і чорне. Є лише чорне і чорне, але перше «чорне» — непроникна чорнота під копером Бутівки, Чорний бог Безодні, що дивиться з очей кожного бійця по цей бік.

Безодня власна у кожного, і по кожного вона прийде, щоби перетворити на іншу істоту, сильнішу та кращу. Тому, хто б’ється з потворами, важливо не перетворитися на одну з них — але це ідеалізована ситуація. Тим, хто б’ється з Росією, важливо лише знищити ворога. Ким ти при цьому станеш — потворою, кіборгом, привидом — другорядна справа. «Боргів та доган — нема. Ось вам і мені, побратими, безодня. Ось вам Донбас без дна.»

Читати цю книгу — значить перестати заплющувати очі у темряві.

 

Крістіна Федорович