Влад Сорд — молодий поет, ветеран бойових дій, громадський активіст, а віднедавна й співзасновник та художній редактор видавництва «Дім Химер». Відтак за три роки після блискавичного дебюту з поетичною збіркою «Трансгрес(і)я» («Видавництво Сергія Пантюка») у рідному «Домі Химер» виходить друком його наступна нецензурована книга віршів під кодовою назвою «+++». Видання готується одразу в двох форматах — паперовому та сувенірно-колекційному з металевою обкладинкою.

— Владе, «+++» — твоя нова поетична збірка, що побачить світ уже наприкінці цієї весни. Оминаючи тему назви (залишимо її для наступного питання), розкажи про концепцію книги та історію її створення. Як писалися ці вірші? Якими будуть ілюстрації? І наскільки перетинаються теми й ідеї текстів «Трьох плюсів» із твоєю дебютною «Трансгрес(і)єю»?

— Почну з історії: на момент, коли переважна більшість примірників «Трансгрес(і)ї» розійшлася в люди, у мене саме закінчувався контракт з 93 ОМБр «Холодний Яр». Аж тут я раптом став помічати, що вірші пишуться все рідше, сни з «думкообразами» стали важкі, мов свинець, і в них тепер проступав усе гостріший реалізм. Я наче знову й знов уночі переживав, перетравлював те, що пережив кількома роками раніше — й водночас те, що досі мені пережити не довелося. Так почала формуватися «+++»; як своєрідне нагадування — не все написано з того, що має бути написано. В останні місяці на фронті та в армії я писав про те, що було раніше, ким ми станемо зовсім скоро і що на нас усіх чекає. З ілюстраціями все просто — ними стали мої фронтові світлини, зроблені протягом усієї кампанії, в обробці а-ля «рисунок олівцем». Тільки нікому не кажіть, нехай усі думають, що це такі малюнки якогось відомого художника (сміється). Стосовно «Трансгрес(і)ї» — туди увійшли вірші різними мовами, тому я вирішив розбавити мою нову поезію вибраними текстами українською з першої збірки. Своє місце вони знайшли.

— Поставлю те саме сакральне запитання до автора: з чим пов'язана така незвичайна назва книги? Обкладинка дуже крута, до речі!

— Дякую, обкладинка і справді крута, я ж її власноруч робив ;) А тепер заберіть дітей якнайдалі від моніторів та дисплеїв! Насправді про назву — надзвичайно складне питання й у мене немає вибору, крім як відповісти уривком з передмови до збірки:

«…Диво, котре ставалося потім, завжди звучить і звучатиме приблизно так:

–  «Такий-то» — «такому-то»! Вийди на зв’язок!

–  …

–  «Такий-то» «такому-то»! Як чуєш?

–  …

–  Хлопці! Прийом! «Такий-то»! Медики вже в дорозі!

–  …

–  Сука, братва, прийом! Тільки будьте живі…

–  …«Такий-то» на зв’язку!

–  Йоб вашу мать, прийом! Хвала богам! Всі живі?! Прийом!

–  Плюс-плюс! Все о’кей, радєйку посікло!

–  Прийняв! Точно?! Прийом!

–  Плюс-плюс-плюс! Ми живі!

Сперте повітря поволі покидає легені.  Брудні, неголені й гримовані кіптявою обличчя щиро усміхаються одне одному. Чи, може, у Вас починали радісно ляскати по плечах? Байдуже. Що справді важливо — «+++», заповітні три плюси. Настане мить, коли усі вогні догорять; ну а доти, а зараз, а нині і повсякчас, ми — живі».

— З якого металу буде зроблена обкладинка?

— Наріжемо з майстрами листи рифленої сталі. Саму марку поки озвучити не можу, бо, власне, пропозицій забагато ;) Щодо товщини й інших дрібних деталей — нехай це поки буде «top secret».

— Чи вважаєте Ви себе людиною із химерним (незвичайним) світоглядом? Якщо так, то що вплинуло на Вас як письменника (філософа?)? Можливо, то щось з декадентської французької поезії чи що-небудь із прози?

— Ну, що ви! Боги милували, я звичайнісінький собі дядько. Одружений, котів виховую, слухаю шансон (ні!). Навіть тостер, певно, був би химернішим за мене. Письменництво ж, як і, мабуть, філософія, певною мірою з дитинства не лишили мені вибору. Я пам’ятаю себе з 11 років й увесь цей час записую сни, записую «думкообрази». Інколи й досі трапляються моменти, коли перечитую якогось вірша й дивуюся: «невже це я таке написав?!». Власне, така особливість й спонукала мене з дитинства фанатично читати, аби дізнатися, щ о  с а м е мені сниться і  ч о м у. А потім — Революція, чотири роки війни. Непоганий багаж життєвого досвіду, вражень й усяких різних наслідків. Усе свідоме життя я прагнув вийти із зони комфорту — і лише на війні усвідомив, що насправді лише шукав власну зону комфорту. І знайшов. А ще я люблю поезію й прозу, люблю Бодлера («Les Fleurs du Mal»), люблю Сапковського, Богдана-Ігоря Антонича, Хольбайна, Юнґера, Роберта Сальваторе, Герберта Велса, Олену Блаватську. Ім’я їм, певно, Легіон.

— Назви імена трьох філософів, які найбільше вплинули на твою творчість. Яку музику рекомендуєш слухати при прочитанні збірки?

— Важко сказати. Як на мене, то вплив філософів на мою творчість — дуже спірне питання. Люблю Фрідріха Ніцше, Юліуса Еволу й Альфреда Боймлера, а натомість прагну зрозуміти Мартіна Гайдеггера. Та чи вплинули вони? So hard. Радше вплинули різноманітні «прикладні» езотерики, якими я колись надзвичайно захоплювався. Стосовно музики — я максимально подбав про свого потенційного читача, тому у верхньому колонтитулі до кожної сторінки із віршами буде міні-плейлист. Музики буде вдосталь, обіцяю.

— А мене завжди цікавлять твори та письменники, що вплинули на творчість, — на кого, так би мовити, хотілося рівнятися? Та чи полюбляє Влад Стіва-наше-все-Кінга? Пробачте затятого кінгомана за банальне питання, будь ласка))

— Пробачаю, бо Кінга полюбляю також ;) Враховуючи перелік улюблених книг вище як, скажімо так, основу мого смаку, я можу доповнити цей список: Едґар А. По, Говард Ф. Лавкрафт, а також численні українські автори — Вікторія Гранецька («ТІЛО™»), Леонід Кононович («Тема для медитації»), Любко Дереш («Спустошення»), Оксана Забужко («Музей покинутих секретів»), Олексій Жупанський («Благослови тебе Боже, Чорний Генсек»). Словом, я прихильник літератури, від якої буквально «прозріваєш», і щасливий, що серед українців останнім часом усе більше з’являється авторів із надзвичайно якісними творами. Рекомендую!

— З якого саме фюльке в Норвегії походять предки? (Просто питання, книжку не треба)

— Тоді розраховуємо, що ви її згодом придбаєте ;) Якщо не помиляюсь — з Гедмарку та Вестфолу. За все життя я бачився зі своїм дідом не більше трьох разів й успадкував від нього кілька картин, кілька унікальних легенд та кілька безцінних історій про його досвід Гітлер’юґенду і полону. Я сподівався дізнатися про предків набагато більше — проте діда вбили у 2013 році в Москві. На жаль.

— Чи притримуєтеся тої самої віри, що й Ваші пращури-норди? (просто цікаво)

— Часи змінюються — змінюємося й ми. Зараз ці вірування об’єднують поняттям «асатру» й класифікують як «скандинавське неоязичництво». Так, звичайно, притримуюсь і шаную звичаї — навіть не буду казати, як і які саме. Химерний факт: дід завжди наголошував, що покровителем нашого роду був і є Локі. І я маю нагоду мало не щодня в цьому переконуватися. От відповідаю й розумію: я ж, трясця, виявляється, надзвичайно віруючий чувак! ;)

— Чи вплинула війна на твої релігійні переконання та вірування? Чи вони змінились, чи навпаки затвердились?

— Змінити мої релігійні переконання в принципі неможливо. Це як, до прикладу, перестати любити книги, обожнювати котів і холодну зброю. Під впливом війни вони дійсно лише затвердились, адже там я почувався, як ніде й ніколи, у своїй стихії. А ще знаю багатьох, чия релігія або вірування так чи інакше трансформувалися в язичництво, і я не бачу в цьому нічого дивного. Коли втрачаєш усе — починаєш бачити світ таким, яким він є насправді. А те саме язичництво —  воно у нас в крові. Варто тільки відчути його й усвідомити самого себе.  

— Мені теж цікаво довідатися якісь деталі про ваше скандинавське коріння. Чи цікавилися ви традиціями й звичаями предків? І, якщо цікавилися, то про який їхній найдивніший, найшокуючий звичай чули?

— Авжеж, цікавився! В сагах ідеться про «blodörn» — так званого «Кривавого Орла». То така форма страти й, аби не травмувати психіку всіх читачів, краще почитайте про це окремо. Звичай-ритуал дуже дивний, бо попри всю свою легендарну страхітливість насправді, за словами істориків, жодного сенсу не мав, тому що людина вмирала раніше, ніж церемонію було доведено до кінця.  

— А чому поезія темна? В сенсі — чому ви її так звете, якщо не секрет?

— Тому що так її відчувають ті, хто вже мав нагоду читати. Кажуть, що чесності в ній настільки забагато, аж страшно стає. Я вже й не згадаю, хто саме зі знайомих назвав ці вірші «темними», проте цілком погоджуюсь. Дехто припускав, що більшість текстів схожа на закляття, а не на звичну поезію. Хтозна, в такий момент мені, певно, краще промовчати, бо напишу зайвого й налякаю.

— Як співіснують у просторі Поезії «Змій» і художній редактор «Дому Химер»?

— Як демо-версія Біллі Міліґана. Вдень «Змій» працює в «Національному Корпусі» й продовжує докладати зусиль, аби змінити країну, а потім він приходить до «Дому Химер» вночі, скидає стару шкіру й усіх художньо редагує. Поезія ж устигає сформуватися за той короткий проміжок часу, коли «Змій» та художній редактор «Дому Химер» обидва сплять, щоб зранку хтось із них обов’язково щось та й написав.

— І завершальне питання від редактора — якими будуть наступні книги Влада Сорда?

— Ну, тут у мене все вже розплановано. Не будемо загадувати (бо вже маю невдалий досвід), та планую цієї осені нарешті видати збірку військово-містичних оповідань на реальних подіях «Безодня», вже навіть обкладинку маю. Потім — хочу написати справжній роман в жанрі постапокаліптичного стімпанку. Сподіваюсь, усе вдасться.

Матеріал підготувала Вікторія Гранецька

Дизайн обкладинки: Влад Сорд

Автор: Влад Сорд