Ганна Городецька — нове ім’я на літературній та письменницькій ниві. Нещодавно вона дебютувала зі своїм романом «Інша Марія», який вийшов у видавництві «Дім Химер». З анотації: "Марія, дівчина з «темним» минулим, влаштовується волонтеркою до Софійського собору, де зберігається сакральна пам’ятка старовини. З її появою в київському музеї починають коїтися дивні речі… На хуторі у древньої баби Марії оселяється студентка-практикантка. Бабі ж вочевидь потрібна наступниця, котра б успадкувала відьомські вміння…" Що пов’язує обох Марій? На це питання читач шукатиме відповідь самостійно.Тим часом Ганна Городецька відповідає на низку питань в ексклюзивному інтерв’ю для Читай.

Ганно, зараз виходить твій дебютний роман «Інша Марія», про що цей текст?

Якщо дуже коротко, то «Інша Марія» поєднала історію та архітектуру Софії Київської та народні уявлення про відьом. Обидві теми мені дуже близькі, я багато років працюю у Національному заповіднику «Софія Київська» дуже люблю цю пам'ятку. Я також захистила дисертацію з фольклористики та використовувала автентичні уявлення про магію та відьом.

Розкажи, як ти почала писати роман?

Якось читала простеньку книжечку, селф хелп типу як стати новою людиною за три дні. Але в цій книжечці були завдання, на які автори просили відповідати письмово. І я, замість проігнорувати вказівку, скористалася додатком нотатки на телефоні та дійсно почала письмово відповідати на питання. Усіх запитань я вже не пам’ятаю, але коли відповіла на питання про те, чим я відома, про мої досягнення і суперсили, то зрозуміла, що всі мої суперсили пов’язані з текстами. Ще там було питання про те, що б я робила, якби не треба було думати про гроші. Якби мала повну свободу. І я відповіла, що писала б роман. Мені здається, це поширена відповідь. Багато хто хоче написати роман. Порада там теж була не оригінальна. Починати робити те, що робив би за ідеальних умов уже зараз. Я відповіла на питання, відклала нотатки та й усе. Деякий час нічого не відбувалося. Минув тиждень. А потім я побачила Марію. Я знала, куди вона йде, яскраво уявляла ініціанток біля стін Софійського собору. І друга сцена – як браму замикають, і хлопці в чорному, схожі на мурах, намагаються закласти вибухівку. Лише дві сцени я уявляла, коли почала писати роман. Між ними дуже обережно натягнула линву і зробила перший крок.

Тобто ти писала без плану? Як ти взагалі ставишся до роботи за планом?

Я знаю багато успішних авторів, які прописують головні сцени. Цього вчать на курсах письменницької майстерності. У школі мені радили це робити перед тим, як писати твір. Може, досі радять дітям. Багато для кого це працює. Для мене – ні. Мені важливо відчувати настрій, проживати сцени. Коли починала писати, навіть не знала, що Марія – відьма. Збагнувши, трохи засмутилася. Не могла повірити, що те, про що я писатиму, – це міське фентезі про відьом. Потім змирилася. Зараз я думаю, що Київ і відьми нерозлучні. Місто давнє і дуже християнське, у ньому багато храмів і монастирів, але без народних вірувань у відьом баланс був би порушений. Що мене втішило тоді у цій відьомській сюжетній лінії, це те, що коли я була аспіранткою і проводила заняття у майбутніх фольклористок, хоч як я захоплювалася структуралізмом і прагла говорити про Лотмана і Бодрійяра, але в дівчат загоралися очі винятково на згадку про відьом. Та й попри те, що робота з антуражем – відьомство та історія Софії Київської проведена у тексті дуже ретельно, це дещо більше ніж фентезі. Магії там небагато, переважно любовна. «Інша Марія» – історія молодої жінки, яка шукає себе, прагне зрозуміти, в чому її сила, і водночас боїться того, що може здобути, боїться розкрити себе.

У твоєму тексті зустрічаються архітектурні терміни та натяки на історичні факти та події. Чи комфортно читати культурологічно насичений тест?

Коли я почала писати роман «Інша Марія», досить довго цікавилася історією міста і Софійського собору, всі ці нартекси та аркбутани, меандрові візерунки та школи мозаїки здавалися мені чимось дуже звичним і буденним. Лише коли перші читачі рукопису дали відгук, стало зрозуміло, що – ні, не зрозуміло. Тоді з'явилися зноски, роз'яснення. Я пішла назустріч читачеві. Можливо, покликань могло б бути більше і не всі терміни пояснено. Я вирішила залишити середній рівень розтлумачування, адже будь-яке пояснення – це втручання в текст.

У книзі чергуються сцени, що розповідають про життя на хуторі відьми та її учениці, і сцени про події, що відбуваються у Софійському соборі. Як з'явилася ідея зробити сюжетну «косичку»?

Мені здається, ця композиція з'явилася тому, що я могла приділяти тексту не більше півтори-дві години на день, писати по невеликому епізоду за раз. Мені самій подобалося перемикатися, люблю динаміку і насичений подіями сюжет. Читачам теж подобається, кажуть, що цей композиційний прийом працює на сто відсотків. Комусь цікаве життя відьом – все описано за народними уявленнями, комусь історія Києва. Хоча магії у тексті не дуже багато. Переважно це любовна магія, на мітлі ніхто не літає, і я не заходжу в тему магії аж надто глибоко, для мене це передусім метафора.

Кому буде цікаво читати «Іншу Марію? На якого читача розрахований текст?

Я уявляю насамперед освічену читачку. «Інша Марія» – історія жіночої ініціації, про дівчину і для дівчат. Деякий рівень підготовки теж потрібен: є багато згадок про нашу історію та традиції, хоча, може, комусь після прочитання захочеться дізнатися більше, продовжити пошуки в цьому напрямку. Але я дбала про те, щоб сюжет був динамічним, ніхто не засинав і екшену вистачало. Важко радити комусь книгу, це вибір дуже особистий. Але перші читачі відзначають, що «Інша Марія» читається швидко, а мова і стиль на хорошому рівні.

Що ти сама читаєш?

Люблю класику. Часом відчуваю майже фізичну потребу перечитати щось із любленого. З поезією легше, улюблений вірш можна вивчити на пам'ять і згадувати. Прозу доводиться постійно перечитувати. Часом читаю селф хелп і взагалі. Можу прочитати щось тільки тому, що воно опинилося в зоні досяжності. Багато книжок отримую в подарунок. Особливо останнім часом. Наче ношу книгопритягувальний магніт. Майже завжди дочитую до кінця. Винятків дуже мало. Найкращим твором всіх часів і народів я вважаю «Епос про Гільгамеша». Інше – то вже вторинне.

Як тобі вдалося видати книгу? Для авторів початківців це важко.

Перетворення рукопису на книгу – командна робота. Час виходити з авторської печери і комунікувати з іншими. І, напевно, головна втіха від виданої книги для мене особисто – це шлях, пройдений від рукопису до першого друкованого примірника, ті неймовірні люди, яких я зустріла. Це і моя літературна агентка Вікторія Ма, і літературна критикиня Юлія Кропив’янська, літературний редактор Сергій Осока. І, звичайно, книга побачила світ лише тому, що Вікторія Гранецька і видавництво «Дім Химер», у дуже непростий для всіх 2020 вирішили ризикнути (а видання першого роману невідомого автора це завжди великий ризик) і поставити на цей текст.

Чим захоплюєшся, крім літератури?

Києвом. Проводжу екскурсії містом. У тому числі для іноземців. Я розповідаю їм, і розповідаю багато про місто і про нашу історію. Часто це перший візит в Україну людей з якихось умовних США чи Індонезії, які взагалі нічого не знають про нас і нашу історію. Я принципово надаю перевагу невеликим групам, це покращує комунікацію. Є розважальні моменти, вважаю, що не повинно бути нудно, але про серйозні речі я теж говорю. Розповідаю про голодомор, про терор тридцятих… про те, що вважаю важливим. І слухаю. Люди розповідають про свої проблеми та своє життя, і в мене часом складається враження, що це я потрапила на екскурсію в чужий, але схожий на наш світ. З карантином це все переважно на паузі, на жаль. Але цікаві зустрічі в моєму житті трапляються навіть тепер.

Розмову провела Христина ПОШЕЛЮЖНА для порталу ЧИТАЙ

ЗАМОВИТИ КНИГУ "ІНША МАРІЯ"