Фото з архіву автора

Молодий київський письменник Павло Дерев'янко з тих, про кого кажуть: «стрімко увірвався в літературу», адже його перший роман «Аркан вовків» тільки готується до друку у видавництві «Дім Химер», а читацька спільнота вже активно зацікавилася книгою та автором. Тож ми зібрали численні запитання майбутніх читачів докупи, Павло із задоволенням відповів на всі, і маємо ось таке розлоге й цікавезне інтерв'ю:

— Отже, «Аркан вовків». Перший роман із трилогії «Літопис Сірого Ордену». Щойно в соцмережах з'явилися анонси твоєї книги, це викликало неабияку цікавість з боку читачів. Відтак питання — як молодий автор наважився на такий направду масштабний задум, і чи вдалася перша книга такою, як була задумана?

— Спочатку ідея була не дуже масштабна. Почалося з того, що на Андріївському узвозі я побачив юнака у кобзарських шатах, мене чомусь дуже вразила різниця між його етнічним вбранням та сучасним оточенням навколо. Подумав: як могло все скластися, якби кобзарі не зникли і дожили до сьогодення своєю органічною спільнотою?

Тоді ж я почув альбом «Істина» крутезного харківського гурту Nokturnal Mortum. Мене дуже зачепила пісня «Дика вира», там є рядки «Воїни-вовки, хижії звірі, в багряній імлі очі горять». Я побачив цей образ — він перетнувся з моєю попередньою думкою — і так народився задум Сірого Ордену. «Дику виру» я відтоді прослухав разів зо тисячу, її можна сміливо назвати неофіційним саундтреком «Аркану вовків».

Задум в процесі обдумування несподівано роздувся на три потенційних книги. Чом би й ні — подумав я та сів писати.

Задоволений кінцевим результатом і радий, що видавництву «Дім Химер» він також сподобався.

— Флобер писав про свою головну героїню: «Боварі — це я сам». Чи може Павло Дерев'янко сказати так само про когось зі своїх героїв?

— Жоден із героїв «Аркану» не є моїм тотожним «аватаром», але кожен із них має певну рису чи несе певну думку, в яких, безперечно, закарбовано щось від мене. Щиро люблю своїх героїв і можу відзначити, що попри різність та самобутність майже всі вони «обтяжені» почуттям гумору — адже без нього на світі живеться важко, навіть якщо це світ альтернативної історії.

— Чи використовував автор в «Аркані вовків» відомості про стародавні вірування? Як саме?

— Якщо під стародавніми віруваннями малися на увазі міфологічні почвари, то ви їх побачите: вони живуть поруч людей або у власному вимірі, Потойбіччі, куди може потрапити далеко не кожен. Лісовик, мавка, щезник — і не тільки вони — стрінуться на сторінках «Аркану вовків».

Якщо малося на увазі слов'янське язичництво, то його ви також зустрінете (і доволі неочікувано). Більше не розповім, бо спойлери.

— Якщо у державі співіснують православна та католицька церкви, то куди поділася греко-католицька церква? І питання про назву роману: Аркан — це танець?

— Під «католицькою» маються на увазі обидві громади — як римо-католицька, так і греко-католицька. Є також магометанська та гебрейська спільноти. Просто не всі терміни влазять у коротеньку анотацію :)

Аркан — танок, правильно. У декого зі словом «аркан» виникають асоціації зі старшими картами Таро: можу зауважити, що магічні карти справді з'являються у пролозі для малесенького, проте неймовірно важливого епізоду, який суттєво вплине на долю головного героя.

— Чи були в роду у Павла Дерев'янка химородники, віщуни, чаклуни? Звiдки він черпає матерiал для своїх творів? Яка сила водить його розум та руку під час написання книг?

— Нікого такого в роду не було — я настільки далекий від чаклунства, що навіть у RPG зазвичай граю персонажем ближнього бою, а не за мага. Натхнення для мого твору — українські міфи та легенди, це дуже багатий ґрунт для створення цікавого фентезі. Руку зазвичай водить сила бажання закінчити вже цей уривок і піти спати, бо пишу я зазвичай до пізньої ночі.

— Скільки часу ти працював над книгою, який її об'єм (кількість слів) і що було найважчим під час написання?

— Чотири місяці продумував світ, його історію та відмінності від нашого, головних і другорядних героїв, сюжет від прологу до епілогу (все по окремих файлах) — це чималий та дуже важливий шмат роботи. Не уявляю, як працюють письменники, котрі не знають, чим закінчиться їхня книга, бо особисто мені потрібно мати чіткий план.

Писав приблизно шість місяців. Об'єм на сьогодні становить ~102 тисячі слів. Може, трохи змінитися після фінального редагування.

Найважче під час написання не робити пауз і працювати щодня (мені це не вдається). Сидіти за клавіатурою насправді доволі рутинна робота.

— Коли ти працював над романом, чи траплялося таке, що було насправді моторошно ділитися якимись думками чи формувати того чи іншого персонажа?

— Парочку разів було бридко, але я тримався. Загалом, із персонажами, навіть неприємними, все відбувалося доволі спокійно… І попри моторошність деяких сцен писалися вони напрочуд легко… Але перші читачі сварили мене за брутальність та немилосердя… Чорт, я зіпсована людина :(

— Ти один з небагатьох українських авторів, який може похвалитися літагентом. Розкажи, як ви знайшли одне одного і як відбувається ваша співпраця?

— Наприкінці 2016 року я розіслав збірку містичних оповідань по видавництвах. Авжеж, усі мене проігнорували — крім пана Жупанського, за що йому величезне спасибі. Олексій оповідання прочитав (і навіть не розкритикував!) та відповів, що поки «не готові запускати у видавництві серію українських видань, хоча й плануємо це зробити у майбутньому». То була найкраща відмова, яку я отримував.

Тоді на очі трапилося оголошення про молоду літагенцію, яка допомагає авторам-новачкам знайти шлях до видавців. Скинув збірку на вказану пошту — так відбулося знайомство з Любою (літагент Любов Кривуца – прим. редактора).

Мені порадили починати не з оповідань, але з роману. Обговорили пару ідей, відкинули, затим народився Сірий Орден. Після погодження чернетки синопсису я сів за роботу. Коли перший варіант було завершено, Люба прочитала його та зробила низку зауважень. Я допрацював текст (він реально покращився завдяки порадам), після чого ми отримали готовий до роботи рукопис — і Люба почала домовлятися з видавництвами. Дуже приємно, коли це робить хтось за тебе.

— Чи довго наважувався на видання цього роману? Чи одразу був упевнений, що варто це зробити і читачам сподобається?

— Як зрозуміло з попередньої відповіді, роман одразу створювався з твердим наміром видати його. Чи сподобається він публіці? Сподіваюся, що так. Першим читачам сподобався.

— Якби можна було обрати кого завгодно, яку відому людину ти хотів би бачити читачем своєї книги?

— Знаю, що мав би назвати тут одне конкретне прізвище, але свідомо вдамся до маніпуляції (вибачте).

Я присвятив роман захисникам і захисницям України — тому хочу, щоби ті, хто боронили та боронять наш спокій, кому завдячуємо мирним життям, чиїх імен не знаємо, — аби саме вони стали читачами моєї книги. Це важливіше за будь-кого з відомих особистостей.

— Назви книгу, після прочитання якої ти подумав/сказав: «Хочу теж щось таке написати». І яка прочитана тобою книга є недооціненою сучасними читачами/видавцями?

— Толкін. Знаю, що відповідь геть неоригінальна, але після «Володаря Перснів» мої думки міцно закрутилися навколо фентезі.

Щодо недооціненої книги я не маю відповіді. Якщо книга отримала палітурку та комерційний наклад, то вже непогано почувається, бо справді недооцінені твори або лишаються невиданими, або лежать десь невідомим самвидавом.

— Якби був 2029 рік, то яким письменником є Павло Дерев'янко? (про що його книги?)

— Ніколи не вмів дати гідну відповідь на класичне співбесідне «Ким ви себе бачите через десять років?».

Сподіваюся, що писатиму цікавий фікшн і не скочуся до самоповторювання, жанр неважливий. Хотілося би до того часу також спробувати сили у коміксах і геймдеві.

— Чи є комікс або графічний роман, який ти можеш назвати своїм улюбленим? Улюблений коміксовий суперогерой чи антагоніст?

— На даний момент це «Вартові», тому і героя (героя?) виберу звідти. Мені до душі його неоднозначна яскрава принциповість.

«All the whores and politicians will look up and shout «Save us!» ... and I'll look down, and whisper «No».

— У тебе в профілі чимало постів про ігри. Назви 5 ігор, котрі мали найбільший вплив на твою творчість. Чи не забирають вони в тебе надто багато часу і чи віриш ти в ідею інформаційного самообмеження, про яку говорили Пруст і Сартр (тобто під час написання книги варто відмовитись від решти книг і від творів інших авторів)?

— Ігри не заважають, але під час написання рукопису я утримуюся від художньої прози (читаю нон-фікшн), бо інші літературні світи з цікавими персонажами та захопливим сюжетом сильно відволікають мене від власного опусу та його героїв.

Найбільший вплив… Думаю, варто перелічити ті, за котрими я підлітком просиджував сотні годин: Fallout 2, Gothic II, The Elder Scrolls III: Morrowind, Warcraft III, Rome: Total War.

— Поряд з відеоіграми ти захоплюєшся подорожами та мотоциклами. Розкажи трохи про це своє хобі. Де встиг побувати? Чи траплялися в дорозі пригоди, що про них хочеш розповісти у наступних творах? Про що загалом ще плануєш писати після циклу «Літопис Сірого Ордену»?

— На мотоциклі, крім мандрів по Україні (ніколи не їздіть дорогою Нікополь-Херсон, ніколи!), я катався переважно по східній Європі.

У 2016-му разом із одноклубниками їздив на фестиваль «Rock in Vienna» і на гірському перевалі між Польщею та Чехією ми потрапили під потужний град. Важко їхати, коли перед візором білий шум зливи, крізь її стіну ледве видно стоп-сигнал мотоцикла перед тобою, а особливо незабутньо зупинитися десь за рогом та зрозуміти, що попереду затор, бо дорогою котиться річка, і вода впереміш із кригою тобі по кісточки — треба розвертатися та їхати назад у пошуках прихистку. Не певен, чи захочу колись писати про це.

Після «Літопису» хочу видати ту саму збірку оповідань. До того часу вона, напевно, розпухне на кілька нових історій.

— Чи буде у продовженні «Аркану вовків» постільна сцена з мавкою та/або чугайстром?

— Секс із мавкою? Ймовірно.

— Чому таке серйозне обличчя на фото на обкладинці?

— Відповім древнім мемасом: