Наприкінці березня вийшла з друку книга Поліни Кулакової «Усі їхні демони». Це вже друга книга авторки, яка вийшла у видавництві «Дім Химер», і загалом четверта книга Поліни Кулакової, яку з нетерпінням чекали шанувальники гостросюжетної прози. І сьогодні ми поговоримо з авторкою про книгу «Усі їхні демони» — вибуховий соціальний трилер про дітей, позбавлених дитинства, алкоголізм, байдужість… та криваві вбивства у маленькому містечку, де одній з квартир сірої «хрущовки» живе, здавалося б, звичайна сім’я. Проте за зачиненими дверима того дому відбуваються тривожні події, що їх байдужі сусіди воліють не помічати. Жінка, котра потерпає від домашнього насилля; хлопець-підліток, який шукає розуміння й підтримку на вулиці; самотня дев’ятирічна дівчинка, що вчиться жити з «демонами» своїх батьків…

warning stripe

Поліно, нещодавно з друку вийшла твоя вже четверта книга «Усі їхні демони». Це, в першу чергу, гостросюжетний трилер, ти залишаєшся вірною цьому жанру, але це ще й гостросоціальна драма. Розкажи, будь ласка, скільки часу ти працювала на рукописом і чому ти вклала червоною ниткою через весь трилер саме таку глибоку соціальну проблему як алкоголізм та насилля у сім’ях?

«Усі їхні демони» — це книга-рекорд у всіх сенсах. По-перше, я впоралася з написанням вкрай швидко, якщо порівнювати з попередніми трьома книгами. Почала чернетку на початку травня 2019, потім відклала роботу на 4 місяці (час вкрала «звичайна» робота), і, зрештою, дописала повністю за 2,5 місяці. По-друге, я нарешті зважилася присвятити увесь роман темі "батьки-діти" та впливу неблагополучної сім’ї на долю людини. Ці проблеми згадуються в усіх трьох попередніх романах, але побіжно, короткими мазками та невеличкими епізодами... Зізнаюся, я йшла до того дня, коли напишу про це роман, і навіть на початку своєї письменницької кар’єри я знала, що одного дня поділюся тим, що мене найбільше болить.

Я виросла у подібних умовах — з дорослими, які зловживають алкоголем, зі сценами бійок та п’яних з’ясувань стосунків. Роками ця дитяча травма нагадує про себе, тому можна сказати, що «Усі їхні демони» — це своєрідна терапія.

«Усі їхні демони» це вже четвертий твій роман і, як людина, яка прочитала три твоїх книги, мушу сказати, що ти щоразу експериментуєш та вдаєшся до нових прийомів. У книзі «Дівчина, яку ми вбили» це глибокий психологізм та оповідь від першої особи. Які прийоми ти застосувала у «демонах»?

Насамперед у цій роботі я використовувала набутий досвід, поєднуючи усе вдале з попередніх романів, і уникаючи того, що найменш сподобалося читачам раніше (наприклад багатьом не сподобалася стислість викладу у трилері «Дівчина, яку ми вбили», чи елементи містики у «Корсо»). Тут — в «Усі їхні демони» — я зберегла свою улюблену манеру писання: невеликі за обсягом розділи про різних персонажів, які чергуються, щоб показати історію з різних сторін… Але найважливіше з того, що я спробувала – затриматися в моменті, «посмакувати» подію та сфокусуватися власне на персонажах, а не на сюжеті. Зрештою, саме тому герої роману «Усі їхні демони» стали такими реалістичними й близькими.

А щодо кримінальної складової роману? У книзі «Усі їхні демони» за сюжетом сталося кілька вбивств і одне з них особливо жорстоке. Чи має це вбивство аналог у реальному житті? І продовжуючи тему реалістичності подій: у твоєму романі дуже деталізовані описи ран від вогнепальної зброї та інших тілесних ушкоджень різного ступеню складності, сам процес аутопсії та супутні фізіологічні процеси. Те саме стосується самого процесу розслідування справи про вбивства. Чи доводилось тобі в рамках роботи над текстом відвідувати морги, спілкуватися з патологоанатомами, слідчими тощо?

У поліційному відділку була, зі слідчими кілька разів спілкувалася, але побувати у моргу чи бачити тіло людини, яка померла насильницькою смертю ще не випадало. Основне джерело моїх знань — статті, уривки підручників з медицини чи патанатомії, тощо. Часто консультуюся з двоюрідною сестрою-медиком. Багато цікавого також можна почерпнути у новинах. Власне кажучи, саме один епізод, прочитаний десь рік-два тому на котромусь з ресурсів Івано-Франківська, частково ліг в основу одного зі злочинів, описаних в романі. Я почерпнула спосіб, яким пробували позбутися тіла, але не історію.<

Доволі жорстокий спосіб, я б навіть сказала — шокуючий, у негативному сенсі цього слова. Взагалі у твоєму романі навіть місця подій описані настільки детально, що мимоволі думаєш, що авторка напевно там бувала. Ти бувала на всіх тих місцях на березі Бистриці-Солотвинської, на Набережній тощо? Яке значення для тебе мають ці місця?

Мені дуже приємно писати про Івано-Франківськ. Це місто, де я виросла, в якому провела більшу частину свого життя. Звісно я бувала в усіх місцях, згаданих у «Демонах». Деякі з них описані точно, деякі навмисне змінені… Наприклад школа — за основу я взяла ту, в яку сама ходила, але узагальнила її, не описала такою, якою вона є насправді. Франківські річки (а їх дві, вони омивають місто) — це те, чого мені дуже бракує у Львові. Власне в районі спорткомплексу «Нафти і Газу» (ІФНТУНГ), на березі Бистриці, я провела багато часу в своїй юності, особливо влітку.

Також у романі згадується бібліотека. Це саме та дитяча міська бібліотека, куди я ходила в дитинстві, адже навчилася читати досить в ранньому віці, і просто обожнювала занурюватися в захопливі історії. А ще у мене була звичка «лікувати» бібліотечні книги — я їх підклеювала, підмальовувала затерті місця на обкладинках, тощо.

«Усі їхні демони» вражають не тільки своєю кримінальною складовою. Ще більш жахаючим, як на мене, є передача історії через сприйняття страшних речей через безпосередність дитини, через віру у демона, що вселяється у її батьків, і щира дитяча віра в те, що вона знайде шлях, як цих демонів із батьків вигнати. У твоїй книзі згадується фільм про хлопчика-супергероя. Мені одразу спав на думку один фільм, в якому відображена глибока проблема дітей-сиріт. Скажи, будь ласка, який саме фільм ти мала на увазі?

Я і не мала на меті лякати, особливо детективною лінією. Поліційне розслідування виконує роль декорацій, чи то пак ходової частини роману. Як би це дивно не прозвучало — знайдені трупи і закручена кримінальна справа розбавляє похмуру атмосферу, що огорнула головних персонажів. В центрі сюжету книги трагедія однієї сім’ї, яка носить радше драматичний характер, з елементами старого-доброго психологічного трилера.

Щодо згаданого фільму — то мався на увазі «Шазам!». Це той супергеройський фільм, який дуже сподобався мені минулого року, попри доволі низькі очікування (я з тих людей, котрі в кіно більше за Marvel, а комікси в папері — DC) . Ця стрічка сімейна, про хлопця-підлітка, який зіткнувся з вибором сторони добра чи зла. Фільм в цілому веселий та несе хорошу думку, яка була не зайвою і для Лесі з «Усі їхні демони».

Я знала! Одразу спав на думку «Шазам!», можливо тому, що переглянула його якраз перед причитанням твоєї книги. Щодо кінематографу. Нещодавно вийшов серіял «Спіймати Кайдаша» — кіношний римейк повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», про який зараз говорять, здається, всі. І у цьому серіялі, як на мене, важливими є не тільки сімейні взаємини, а й загальнодержавне політичне тло, і це 2013-2014 роки. У твоєму романі теж важливим елементом є політична ситуація. Чому саме той період?

«Спіймати Кайдаша» ще не бачила, але планую. Я взагалі мало дивлюся телевізор (в т.ч. фільми, серіяли тощо). А щодо історичного тла — це необхідна складова у творах, які зображують реальну дійсність. Важливо передати чим живуть люди, чим переймаються чи чому, навпаки, радіють. На мою думку, подібні деталі додають тексту реалістичності. Оскільки події мого роману припадають на осінь 2019 року, я не могла не натякати політичну ситуацію.

Щодо подій 2013-2014 років та війна з Росією — це новітня історія України, яка торкнулася переважної більшості українців. Головні герої роману — діти, які ростуть в цей непростий, але карколомний час. Окрім цього, відчуття невизначеності, розмиті межі між правильним та неправильним, почуття сорому за вчинки інших — це важливі елементи книги «Усі їхні демони». Але тут я боюся перейти до спойлерів, тому замовкаю.

Разом із книгою з друку вийшли листівки соціального спрямування "Не ігноруй криків! Не будь байдужим!". Чому виникла така ідея?

Восени, коли "Усі їхні демони" ще писався, я поверталася додому нічним потягом після презентації. Не могла заснути, розмірковувала над новим розділом книги. І раптом випірнула думка, що найцінніше в моєму житті — підтримка інших та здоровий приклад на наслідування. Тоді я також подумала про тих дітей, яким пощастило менше... В Україні майже 40 тис дітей залишилися без батьківської опіки.

Ця листівка не закликає бездумно жертвувати гроші чи скуповувати непотрібні речі для дитячих будинків, вона покликана розвернути погляд. Я прошу знайти час (після карантину, звісно) написати листа, чи зателефонувати в дитячий будинок у вашому місті/області та поцікавитися, що зробить їхніх вихованців щасливішими? Повірте, кілька годин здорового спілкування за настольними іграми, чи уроки макіяжу, тощо, потрібніше за перераховані гроші.

merch_polina

До книги «Усі їхні демони» було відзнято також буктрейлер. Поділися з читачами деталями роботи над зйомками, кастингом акторів, емоції.

Для мене це вже стало доброю традицією — знімати відео для промоції книги. Я давно визначила для себе, що попри всю складність, я готуватиму «живі» ролики, а не задовольнятимуся монтуванням з готових шматків, куплених на стоках. Насамперед це цікаво — втілювати сцени з власної книги на екрані (таке міні здійснення мрії про екранізацію).

Вже вдруге мені допомогли з буктрейлером мої друзі — Art Studia AMA. Акторів шукала через інтернет та друзів/знайомих. Якщо порівнювати труднощі кастингу, то важко було знайти дев’ятирічну дівчинку, батьки якої не проти участі в подібному, а також відшукати дорослих, які підходять зовні і готові зіграти в сцені домашнього насилля. Ще одна складність, з якою ми зіткнулися, — грайливий песик і дитина, адже це просто непередбачувана суміш. Неможливо примусити їх грати так, як ти це собі уявляєш! Довелося просто ловити миті на камеру, підлаштовуватися та монтувати. Так само неможливо примусити дитину зробити сумний вираз обличчя. Софійку (юну акторку) вистачало лише на долю секунди, щоб не сміятися в об’єктив.

У твоїх  «Демонах» є ще такий вид кримінальної одиниці як злочинець-гастролер. Знаючи тебе, думаю це з особистого досвіду. Можеш поділитися цікавими історіями зі свого життя щодо злочинців-гастролерів?

Один з епізодів мого спілкування зі слідчим поліцейським пов’язано з «гастролером». Минулого року я зіткнулася з зухвалою та дуже «професійною» крадіжкою в магазині і звернулася до правоохоронних органів. Доки я чекала на виклик до слідчого, якому патруль передав справу, я взялася розбиратися самостійно (адже в таких справах треба йти по слідах). Вдалося встановити ім’я, місце прописки та ряд інших зафіксованих злочинів даною особою (я скористалася методом опитування свідків, а також «пробила» знімки з камер, показала працівникам служб безпеки інших торгівельних мереж, скористалася доступними списками міністерства юстиції…). Коли я передала слідчому все те, що я знайшла, він резюмував, що мені треба йти працювати в поліцію. А ще за досить короткий час цього «гастролера» нарешті впіймали. До цього він встиг обікрасти десятки магазинів на всій території України, й залишався у розшуку близько року чи навіть більше.

Отакої! Багато хто і не додумався б, що так можна. І про карантин. Зараз багато в кого їде дах від часу, проведеного наодинці з собою, у інших – від того, що немає можливості побути на самоті. Як у цьому всьому почуваєш себе ти? Яка твоя зона комфорту? Як вона змінилася через дані обставини? Працюєш вже над новим романом? Якщо так то яким?

Взагалі мені вдома комфортно. Ми з коханим звикли багато часу проводити разом, вдома, тому тут все ОК. Єдине, що дійсно заважає почуватися добре — постійне відчуття тривоги. За близьких та рідних, за економічний стан в країні, тощо. Гнітить скасований промоційний тур з книгою і відсутність живого спілкування з читачами, друзями. До того ж, я просто обожнюю весну, а зараз доводиться спостерігати за розквітом природи лише через вікно, й задовольнятися лише нечастими походами на пошту.

Щодо нового роману, то не пишу. Я почала один новий текст, але на разі не готова до якихось анонсів. Справа в тому, що «Усі їхні демони» ще поки міцно тримають мене за руку, я досі переймаюся долею цього роману. Тому даю собі ще трішки часу побути серцем з Лесею та її сім’єю.

Поточна ситуація сильно вдарила по економіці, і, звісно ж, по книговидавничій сфері, зокрема по малих видавцях, у яких запас стабільності не розрахований на довгу дистанцію. Що думаєш з цього приводу?

Це теж одна з причин постійної тривоги. Страждають практично всі сфери малого та середнього бізнесу, але найбільше мене болить за книжковий ринок. Зачинені книгарні, ускладнена робота друкарень, ріст курсу валют (що неодмінно вилиється у різке зростання ціни на папір), скасовані/перенесені книжкові ярмарки… Ці всі обставини раптово обрізали багатьом кількість продаж і усе інтернет не здатен компенсувати. Зрештою, покупці зараз економлять, і економитимуть ще більше... Багато хто залишився без роботи, або зі скороченими прибутками. Час іде — гроші закінчуються. На жаль, в складні часи книга не є пріоритетом. Насамперед населення буде забезпечуватися їжею та іншим життєво необхідним.

Боюся, якщо обмежувальні заходи продовжать і влада не прийме рішень, як врятувати бізнес, в передноворічних підсумках 2020 року ми матимемо чимало видавництв, які припинили свою діяльність. Саме тому я роблю все, щоб підтримувати українські видавництва (купую та читаю книги, наприклад), і закликаю це робити також свою аудиторію в соціальних мережах. Намагаюся пояснити, що найбільшого захисту зараз потребують саме невеликі видавці та сучасні українські автори, бо закордонні «бестселлери Нью-Йорк Таймз» виживуть і так… Україна пережила багато, і це здолає. Головне не відхилятися від курсу і бути вірним своїм цінностям!

warning stripe

     Щиро дякуємо Поліні за такі відверті відповіді і додамо ще кілька слів про роман. У своїх «демонах» Поліна Кулакова вміло оперує прийомом флешбеку, розкриваючи обставини та вчинки персонажів, дуже фахово «веде» процеси розслідування злочинів, роботи патологоанатомів та фізіологічних процесів під час аутопсії тіл, використовує сленг та ненормативну лексику, а також вміло водить читача за носа протягом всього роману, і те, що вам здаватиметься очевидним, виявиться зовсім не таким, як ви думали.

    Чому "Усі їхні демони"? Тут Поліні дуже добре вдалося описати сприйняття страшних речей через безпосередність дитини, через віру в те, що люди не можуть бути поганими. І що є щось, що вселяється у них, керує їхніми вчинками і змушує кривдити ближніх. Але тут ніякої містики — реальні демони в людях. Питання лиш в тому, чи звернемо ми увагу на те, що за стіною сусід б'є до напів смерті свою дружину та дитину? Чи озвемося ми на крики про допомогу? Чи візьмемо на себе відповідальність повідомити про насилля? Чи вчергове не втечемо, коли комусь буде так потрібна наша допомога? Як вплине на життя людини наша байдужість? Чи готові ми, відмовившись від відповідальності в певних обставинах допомогти людині, взяти на себе відповідальність за її смерть, яку міг попередити один наш свідомий правильний вчинок.

       Інтерв’ю підготувала Олена Одинока, координаторка маркетингових проєктів видавництва «Дім Химер», співзасновниця «Літературної агенції OVO».


Перші відгуки на Усіх демонів — тут

Що відомо про нову книгу — обкладинка, цікавинки від авторки та багато іншого — тут