Доки передпродаж на Книгу вигаданих неістот добігає кінця, ми виходили пішки святі місця горища Дому в пошуках котячої їжі та чогось химерного, і ось нарешті Євген Лір та Кш Федорович зглянулися на наші котячі волання й видали нам перелік цікавиночок про новинку, максимально позбавлений спойлерів. Публікуємо, поки вони не передумали, і щохвилинно очікуємо хакерського наліту на наш сайт. Читайте, поки є. Няв.

Щиро химерні, видавничі коти


«Варто було мені закінчити читати Книгу вигаданих неістот, як усі мої намагання раціоналізувати певний... досвід (?) просто випарувалися.»

Влад Сорд


Бонусні факти про Книгу неістот


Одна з неістот втекла із книги. В буквальному сенсі слова. Це не жарт і не метафора. Слід лишився. Ми у розпачі.

«Книга вигаданих неістот» офіційно належить до мультивсесвіту Ліра (разом з «Підземні ріки течуть» і трилогією «Хассара»), а також пов’язана із творами Кшисі.

Ната Фріден малювала деякі ілюстрації до того, як отримувала доступ до повного тексту опису. Уявіть собі подив авторів, коли зображення точно відтворювало текст, ще не дописаний на момент малювання.

Авґури ніколи не підставляють спину. Чи бачив хтось спину авґура?

Об’єкти у дзеркалі ближче, ніж здається. Дзеркалом світу, за Плінієм, є людські органи чуття.


«Химерний нонфікшн, казали вони»

*видавничий кіть Кассандра нервово сіпає вухом після прочитання*


Нижче можна прочитати кілька уривків з Книги вигаданих неістот. Ніч темна та сповнена жахіть, і особливо моторошно, коли свої страшні сни впізнаєш у словах іншого.


«У Краю Снів багато характеристик, але «світлий», «приємний» і «безпечний» точно не належать до їх числа.»


«За понад десять тисяч років існування писемності мандрівниками різних національностей і епох було зафіксовано чимало спроб описати світ, до якого вони потрапляли вночі чи у дивні часи свого життя. У японському фольклорі його називають Йомі, скандинави пам’ятають його як Утґард, у кельтів це Сід чи Ши, у греків — Аїд, у єгиптян — Дват, у слов’ян — Вирій. У Британії цей вимір позначають як Казкову Країну — певно, саме звідси пішла назва, якою наразі користується міжнародна наукова спільнота: Dreamland, тобто Край Снів. На нашу думку, англійське походження терміну невипадкове, адже саме сказання Сполученого Королівства зберегли більш-менш автентичні уявлення про іншу реальність попри потужний вплив християнської системи світогляду, що чинила численні перепони у сприйнятті цього світу (годі й казати про дослідження).

Український переклад лексеми не ідеальний, але для нас найважливішим було вберегти термін від зміщення акцентів. Так, до цього Краю можна потрапити не лише уві сні — на сторінках нашої книжки ви знайдете чимало прикладів і спроб пояснити, де, як і чому відбувається перетин, — проте альтернативний варіант, «Край Мрій», безповоротно спотворює саму суть поняття. Адже мрії для нас — це щось світле, приємне й безпечне. У Краю Снів багато характеристик, але «світлий», «приємний» і «безпечний» точно не належать до їх числа.

Бо ми там аж ніяк не самі. Край Снів населяють абориґени, чия сутність настільки незбагненна, а можливості настільки широкі, що один лиш погляд в їх бік може вартувати недбалому сноходцю здорового глузду. Втім, саме для того й потрібні дослідження цих земель та їхніх мешканців — тільки послідовне накопичення знань допоможе людству звести хоч якийсь форпост серед чужого непривітного простору. Ми називаємо їх неістотами. Ця книжка — наш посильний внесок у фундамент цього форпосту.»


 «Не думайте, наче пси межі бережуть вас, чи бережуть від вас народ пагорбів, пси межі бережуть лише межу.»

переказ звідкілясь з-під Сомерсету


«Найважливіше у справі з кордонними псами — визначити, що не є кордонним псом. Оскільки мітологічні традиції всього світу широко використовують образ пса як психопомпа чи охоронця, слід передусім вирізнити кордонних псів як неістот від genius loci та фольклорних персонажів, як от лінкольнширські скрайкери, гріми, педфути, треші, шег-фоли, кадехо тощо.
Кордонних псів можна зустріти як у просторі сну, так і у тому, що прийнято називати нашою реальністю, у будь-якому місці, де існує ймовірність перейти межу між вимірами чи їх частинами. М.Майнхерц вважає, що пси з’являються довкола всіх місць, де тканина між вимірами тонка та наводить класифікацію появ кордонних псів залежно від різних факторів.

Вигляд кордонних псів може різнитися залежно від конкретних обставин прояву неістоти, мети її проявлення та тих, кому вона являється. Якщо неістота має намір довгий час перебувати у контакті з людьми, то обирає подобу великого чорного пса, який відрізнятиметься від інших псів лише поведінкою.
Дослідниця мітології та фольклору Рут Танг у праці «Забуті сказання про невимовне» наводить опис, записаний під час фольклорних експедицій у Сомерсеті: «Чорні пси межі вартують межу між людьми та тим, чого людям бачити неналежно, тим, куди краще не мандрувати. Псів можна впізнати за величезними розмірами, чотирма парами золотих очей, смугами довшого хутра на лапах. Вони чорні та темно-сірі, а хутро їх постійно змінюється, може виглядати, як дим чи нафта. Натомість, коли б ви не зіткнулися з кордонними псами, слід знати, що їхні ікла та кігті гострі й немилосердні. Коли їм це потрібно, пси старої межі виглядають, як звичайні собаки, але у їхній димній подобі вони невразливі та не мають тіні. Не думайте, наче пси межі бережуть вас, чи бережуть від вас народ пагорбів, пси межі бережуть лише межу.»


«Це найдивніший текст, з яким мені доводилось працювати — і як автору, і як перекладачеві, і як читачу.»

Євген Лір

«Ми пишемо для так само чужих цьому світові, як ми, про речі, які не надаються до пояснення словами. Ми приречені, але поки невідомо, на що.»

Кш Ф.



«Люди, що мають здатність створювати відчутний на дотик текст, в моїй системі координат мають печатку деміурга, і ніяк не менше. Коли читаєш те, що виходить з-під їхньої руки – отримуєш карту подорожей місцями, у які тебе не приведе жодна з відомих доріг.
І коли двоє таких деміургів об'єднуються для спільної праці – виходить дійсно щось неймовірне.

Дуже тішуся, що отримала нагоду долучитися до створення #КнигаВигаданихНеістот: книги, читаючи яку, ви почуєте шепіт золотої трави, зазирнете у місто темряви, і більше ніколи не зможете дивитися на тумани, як раніше.»

Ната Фріден


Ілюстрації від Нати Фріден