Інструкція для читацького застосування літературного засобу «Львів.Доза.Порно.»®

 

Склад:

діюча речовина: контркультурна проза сучасних українських письменників;

допоміжні речовини: описи сцен сексу та насилля, деталізація наркотичних тріпів, сленг, актуальна українська лайка.

 

Л̶і̶к̶а̶р̶с̶ь̶к̶а̶ літературна форма: збірка оповідань.

Основні прозово-стилістичні властивості: провокаційні рефлексії широкого спектру авторської майстерності з гостро соціальним післясмаком.

 

Творчотерапевтична група: викривальні тексти, спрямовані на зниження романтизації уявлення про Місто Лева та об’єктивацію цензурованого, проте від того не менш реального, «темного» боку Культурної столиці України.

 

Естетичні властивості:

«ЛДП» – химерний путівник фансервісу Львова та спроба десакралізувати розтиражовану на листівках/магнітах/футболках притаманну йому пафосно-туристичну атмосферу. До збірки входять оповідання переможців однойменного конкурсу хуліганської прози – першого й неординарного проєкту активних учасників навколописемного простору України, – який ще не мав аналогів у епоху сучасної вітчизняної літератури. Розкуті тексти та сміливість обраних форм викладу думок суттєво вирізняють «ЛДП» серед значної кількості інших збірок короткої прози, що вийшли друком у 2019 році. Надмірна деталізація та відсутність стереотипних фільтрів створюють неочікуване враження тотального знецінення світлого і щирого Львова. У своїх творах автори відверто описують речі, про які благопристойним людям соромно навіть подумати. Повна відсутність заборон та меж для творців забезпечили Сучукрліт непересічним продуктом синтезу авторської уяви й реальних фактів з життя великого міста. Авторське ж заперечення цінностей домінуючої культури гарантує приголомшливий та невідворотний катарсис, що своїм масштабом назавжди змінить суб’єктивне сприйняття головного тригеру української національної ідентичності.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Симптоматичне лікування невідповідного реаліям сприйняття дійсності та супротив лицемірним моралістам

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до нецензурних висловлювань, відвертих сцен сексу, атмосферних описів насилля, актуальності проблеми вживання наркотиків, гіперреальної взаємної не-толерантності членів суспільства та цілковитої байдужості соціуму до фактів об’єктивної дійсності. Сензитивність до псевдо наруги над символами «колиски українства», суб’єктивне ставлення до умовного паплюження образу міста «церков і музеїв» у художній літературі.

 

Взаємодія з іншими літературними засобами.

«ЛДП» не слід вважати продовженням відомої серії збірок оповідань з романтичним флером, присвячених місту «дощів, кави та смаколиків».

 

Особливості застосування та дози.

Для особистого читання, підвищення рівня художньої декламації та аудіювання.

Застосовувати найвищу ефективну дозу сороміцьких історій, необхідну для об’єктивації прихованої від очей туристів гидотної правди про брудні закапелки Львова.

Дорослим читати вдумливо. Здатність розуміти метафори та використовувати критичне мислення не обов’язкова, але суттєво покращить сприйняття прочитаного. Реципієнтам літнього віку коригувати дозу не потрібно.

Діти. Враховуючи авторську форму викладу думок, літературний засіб «ЛДП» протипоказаний дітям віком до 16 років.

 

Передозування.

У малоймовірному випадку значного передозування серйозні побічні ефекти не очікуються. Під час читання занадто відвертих сцен насилля може відчуватись деякий дискомфорт з боку шлунково-кишкового тракту. Лікування симптоматичне.

Побічні реакції.

Наступні побічні реакції спостерігаються при вдумливому читанні:

З боку імунної системи: «On speed», «Солодощі для дорослих», «Midnight special», «Страх і відраза у Львові», «Le trip, mon amour».

Історії пошуку мінливого щастя серед уламків світу розчарованого суспільства та марних спроб героїв привласнення цього почуття, яке поглинає та нищить їх, перетворюючи запрограмовану природою еволюцію у особистий регрес. Професійна стилізація Остапа Українця та напрочуд правдоподібний «погляд з середини» Безуглова стверджують, що синтетична насолода і химерна втеча від реальності перетворюються у фатальну необхідність саморуйнування. Тиха, майстерна розповідь Гаха, з нав’язливим відлунням усвідомлення неосяжної простоти вічності, може викликати у читача екзистенційну «ломку» пошуку сенсів і відповідей на головні питання власного буття. Кінематографічні мелодії нарко-тріпу Квітки Зубастої та психоделічної порно сповіді фаворита читацьких симпатій премії «Золотий хрін» Деккера звучать по-різному, але «нестерпна легкість апокаліпсису» у тексті розповсюджується організмом читача з однаковими наслідками: тіло й мозок прямують у паралельний вимір, лишаючи по собі пустку й жаль до самого себе.

З боку дихальної системи: «Їдальня ‘Львів’», «Закладка для пані Олі», «Пиздата хата», «Усе чудово, або не тільку ві Львові»

Легке і невимушене зображення тієї буденності, яка виходить за межі розуміння поціновувачів виключно «чемного» Львова. Сіре позачасся тандему Шелковенко/Денікін і стильне, з яскравими наголосами Sin City, ч/б пані Шиян, описане в цинічно-іронічній манері, відверто контрастують з романтично-рожевими барвами оповідання Ірени Хармс та ванільним глянцем Дарини Горської. Проте, цей квартет історій безкомпромісно зводить нанівець загальноприйняті догми інституту сім’ї і норм моралі. Реальність описаних сцен з життя звичайних людей забезпечує читачу максимальний «ефект присутності», а влучні метафори і ємнісні порівняння перехоплюють подих своєю нахабністю та викликають у реципієнта сумніви щодо власного оточення. Примарні здогади матеріалізуються в словах і образах, які можуть стосуватись будь-якого спального району провінційного містечка, а не тільки Львова. У змальованій дійсності деструкція обледачіло-забезпеченого соціуму сягає такого рівня, що навіть поняття «шльондра» отримує власну градацію – від розбещеної підстаркуватої провінціалки та сентиментальної німфоманки до латентної секс-працівниці й імпульсивної заміжньої коханки, – а нащадки інтелігентних сімей радо обмінюють світле майбутнє на рожево-блакитні пакуночки швидкоплинних вражень й химерні спокуси матеріального світу.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: «БІЛКа», «Культ», «Я, Лілія»

Ода домінанті, повальній сепарації та згубному культивуванню влади. У сучасних оптимальних умовах згубні впливи деструктивного вектору розвитку суспільства зростають, а не виснажуються. Якщо мистецтво – це відображення реальності, то дана вибірка творів влучно демонструє ницість суспільства, як панівного осередку збудження подій: воно підсумовує і накопичує імпульси актуальних проблем сьогодення, на виході трансформуючи їх у невиправдану жорстокість, середньовічне насилля і тотальне нехтування третьої статті Конституції. У читачів з вразливою психікою описані в оповіданнях явища можуть викликати культурний шок, дрижаки і холодний піт. Садизм вищого ступеню гидотності та брутальність егоїзму !вже! на сторінках книги про найбільш толерантне європейським настроям місто України. Явище – прояв – мистецтво – факт. Ніде правди діти, аналіз ситуації провокує страх і невпевненість у майбутньому.    

З боку статевої системи: «Геї Сихова», «Ми були мужиками»

Щиро оздоблені елементами псевдо пропаганди шкідливих звичок та аморального способу життя, провокаційні оповідання Шинкаренка та Дімки Ужасного, торкаються актуальної теми гомофобії та нетерпимості соціуму до науково-доведених проявів біології. Під протекцією гротескної сатири, максимально адаптований для сприйняття текст розкриває явище умовної переваги гетеросексуальності над дискримінованою секс-меншиною, яка самим своїм існуванням піддає сумніву уявну «святість» матеріального спадку Данила Галицького, перетворюючи Місто Лева у розсадник содомітів і наркоманів. Сумлінно опрацьована матчастина «Геїв Сихова» та іронічний, по-рок’н’рольному легкий апокаліпсис «… мужиків» якісно висвітлюють вищеозначену проблематику за допомогою насправді смішних сцен і вдалих мовленнєвих зворотів. Відвертий сміх, викликаний худлітом – явище рідкісне, а від того і цінне.

З боку нервової системи: «Гришина синтетична подорож до Львова», «Колись», «Старість у Львові», «Селфі під час апокаліпсису»

Непередбачуване візіонерське мистецтво, неповторна вистава злиття форм і сенсів, прихований контекст та поліморфність висновків – саме так виглядає Величний Львів у сюрреалістичних декораціях. Авторське нищення стереотипів відбувається шляхом творення нових, більш гнучких, але від того, не менш шкідливих умовностей сприйняття феномену Лемберга. Історичний екскурс, прицільність вектору беззмістовного життя та абсурдні замальовки світу – допоміжні інструменти вивільнення підсвідомих образів і процесів, які визначають сприйняття реальності й нівелюють значення раціонального мислення. Ці оповідання – не абстракції, а мікс загальновідомих теґів, які спотворюють об’єктивне сприйняття Львова туристами. Власне, це застереження: якщо маєте бажання дізнатись, який Львів насправді – відвідайте його самотужки, і краще не один раз.

З боку серцево-судинної системи: «Львів головного мозку», «Зефір», «Максимум Immortal»

Мішунк гостросоціальних маркерів навколишньої дійсності: ускладнена самоідентифікація, проблема життєвого призначення та пошуки компромісів з байдужим світом. Лакмус для перевірки власного сприйняття сучасності. Якщо пульсація у венах під час читання зміниться – надія є.

Володимир Кузнєцов через характери та діалоги персонажів створює варіативну проекцію безперервних поєднань явищ дійсності, зламів культур та взаємозв’язків свідків буття, які й творять багатовікову мітологію Міста Лева. Стилістично вишукані текст і атмосфера оповіді породжують в уяві аморфний, але дуже привабливий образ загальновідомого об’єкту паломництва туристів з притаманними йому колоритом і гармонією протиріч. «Зефір» та «Максимум…» йдуть менш складною ідейною стежкою, проте викликають відверті емоції розпачу і безсилля, натомість обіцяючи вірогідність сатисфакції та примарний хеппі-енд. Колаж чесного й сумного.    

З боку опорно-рухової системи: «Асенізатор», «Творче резюме»

Прості, зрозумілі історії з легкою ноткою гумору, які слугують для послідовного читача своєрідним піт стопом у розмаїтті багатошарових, контекстуальних оповідань збірки. Аліса Гаврильченко, дотепно зобразивши актуальну й болючу проблему львівського сміття, між тим, торкається ще й іншої, більш глибинної теми класовості суспільства та відсутності комунікації між різними верствами населення. «Резюме» ж – такий собі першоквітневий сеттинг професійного троля – спроба актуалізувати тему нерозкритого потенціалу, пошуку свого місця в буремному сьогоденні й, безперечно, на часі для жителів будь якого великого міста, що розвивається, намагаючись при цьому не розбазарити власну ідентичність. Егоїзм, як лейтмотив обох оповідань, виступає рушійною силою для головних героїв, відповідники яких не так вже й рідко зустрічаються у реальному житті.

Термін придатності. Обмежений виключно фактором абсолютного зникнення розглянутої у збірці проблематики сучасного Львова (та алегорично – будь-якого іншого міста України, як простору життя).

Умови зберігання.

Власні рефлексії щодо прочитаного – зберігати в пам’яті, до наступного візиту у Лемберг.

Дані про секретні місця «закладок», «своїх людей» та інструкцію зі скручування косяка  – занести в нотатник (з обов’язковим шифруванням).

Книгу – максимально розповсюдити серед притомного осередку читачів. І серед непритомного теж. Особливо звернути увагу на осіб, вражених синдромом «безкомпромісної святості Леополіса».

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

Літературно-художнє видання. Обкладинка з клапанами. Авторський дизайн (зверніть увагу на нумерацію сторінок). 23 оповідання. 256 ст.

 

Категорія відпуску. Без рецепта. Обов’язковий сувенір-зліпок реального європейського міста. Це той самий, пошрамований правдою портрет ̶Д̶о̶р̶і̶а̶н̶а̶ ̶Г̶р̶е̶я̶ Львова, який віками створювався усіма небайдужими цінителями прекрасного.

 

Виробник.

Незалежне книжкове видавництво «Дім Химер», м. Вінниця, 2019 р.

 

Відповідальний за розробку інструкції — Володимир Мінін